Гуцульська столиця в Карпатах

Новини

Гуцульська вишивка: орнаментальний код сивої давнини

Гуцульська вишивка – унікальне явище культури Прикарпатті. Давні традиції орнаментального мистецтва майстринь живі й понині, мистецтво «виписувати» голкою дивовижні узори, флоральні композиції, геометричні фігури, - передаються від матері до дитини, однаково шануються жінками й чоловіками та є потужнім оберегом у родинах.

Вишивка мала багато призначень, вона супроводжувала гуцула від самого моменту народження, була й при останній дорозі у вічність. Жодна гуцульська хата не була обділена вишиваними речами – рушниками, скатертями – обрусами, була вона й на повсякденному та святковому одязі гуцулів - жіночих, чоловічих і дитячих сорочках, поясах, кептарях, сердаках, кожухах, весільних платниках; у церкві - на священичому облаченні, хоругвах, покрівцях, рушниках, завісах.

 

З’являлися чудові узори у рідкісні хвилини перепочинку від щоденної важкої праці гуцулок, коли господиня та її дочки брали до рук домоткане полотно, голку та нитки й разом з піснею, незмінною помічницею, «виписували» на майбутній сорочці чи рушникові прадавні орнаменти, кодуючи в них ті цінності, які заповідали батьки.

Сьогодні вчені – фольклористи не можуть досліджувати жоден аспект життя гуцулів без його важливої ідейно-мистецької складової – вишивки. Цінним подарунком нащадкам є давні фотографії самобутнього одягу гуцулів з елементами вишивки. Таким творчим доробком поділився дослідник- фольклорист Степан Маковський у своїй праці «Народне мистецтво Підкарпатської Русі», виданій у Празі в 1926 році. Його світлини оприлюднила публічна бібліотека Нью-Йорка. Особливо цінними є кольорові знімки, до їх числа належать зразки самобутнього одягу, який носили гуцули.

Узори та кольори

Степан Маковський так пише про кольори та узори:

Я думаю, що колір у гуцулів не має вирішального значення, тоді як орнамент сталий – збережений з давніх-давен. Традиція вишивати квітами є менш постійною.

Дослідник відзначає, що традиції та звичаї сіл Гуцульщини формувалися в силу побутових та природних причин. Наприклад, у давніші часи переважали первинні традиційні кольори – нитки фарбували за допомогою рослинних барвників власного виробництва.

Старий стиль зберіг себе в чорно-червоних барвах, темно синіх візерунках, жовтий був рідкісним та з’явився пізніше, у виді виготовлення матеріалу для вишивання, пофарбованого аніліновими барвниками, відзначає дослідник.

Фундаментальним узором гуцульської вишивки був ромб, він виступав самостійним елементом. Навколо якого, частіше – всередині якого «виписували» інші орнаменти, на зовнішніх сторонах якого вишивали короткі перпендикулярні до боків рисочки («щетинки»)

Крім того, поширені ромби, по периметру яких розміщено кілька маленьких ромбиків. Такий варіант ромба найбільше поширений в одяговій вишивці гуцулів Рахівщини. Інколи ромби об’єднували в групи і формували частину композиції чи навіть всю вишивку.

Код ромба

Ромбово-крапкові орнаменти поширені в усіх слов’янських та майже всіх європейських народів. У ранньоземлеробських племен вони виступали символами родючості і плодючості. Вже в трипільській культурі України V-ІІ тис. до н. е. мотив рівностороннього ромба з перехрещеними діагональними лініями символізував засіяне поле.

Степан Маковський пов’язує ромб з символом сонця. Він вважав ромб та його стилістичні різновиди – ромб з хрестиками та «щетинками» - стилізованим відображенням кола у лічильній техніці вишивки ( хрестиком), яка не дозволяла зобразити традиційне коло.

Сорочка та її значення

Вишивання сорочок - прадавня загальнослов'янська традиція. Особливого розвитку воно набуло в гуцульському краю. Сорочка вважалася чи не найголовнішим елементом одягу, мала значення оберегу, тому й ставлення до її пошиття та оздоблення було особливим.

Характер вишивання - "виписування" сорочок зумовлений усталеними нормами життя, народним етикетом, звичаями, обрядами. Вишивали за строго усталеними правилами, на визначених площинах, дотримуючись принципів розміщення оздоб та техніки вишивання з певною кольоровою гамою.

На пошиття добирали найкраще полотно, виткане з тонких рівненьких ручнопрядених лляних або конопляних ниток. Знали добре, як вибілити його з допомогою води і сонця. Функціональна зручність визначала крій.

Кольори вишивальних ниток: червоний, оранжевий, вишневий, жовтий, коричневий, чорний. Техніки вишивання: хрестик, обмітка. Орнамент геометричний.

На світлинах праці Маковського чудово видно зразки вишивання вовняною ниткою – узор ромбами виходив по справжньому святковим та багатим, щільним і добротним. Орнаментальні смуги вишивалися на рукавах і погрудді.

"Вуставка - це поезія на полотні".

Широкого значення набули так звані «вуставки» або вставки – вишивки у верхній частині широких рукавів сорочки.

У жіночій сорочці вставка займає основне місце, через це вишивальниці надають їй найбільшого значення, намагаються вкласти в горизонтальну смугу якнайкращі узори. Недарма хтось сказав:

"Вуставка - це поезія на полотні".

Гуцульські вишивальниці в уставкових вишивках показали своє обдарування, вміння досягти вершин мистецької досконалості. Вони дуже вимогливо ставились до вибору, укладання узорів. Коли орнамент уже підібраний, продуманий до деталей, тоді вишивальниця на прямокутному окремому відрізі полотна шиє одну, а потім другу вставки. Спочатку "розводить" узор, який переважно вишиває чорними нитками. Цим задає контури. Закінчивши "розвід", вільні поля окреслених мотивів заповнює згідно із задумом нитками, традиційно червоно-оранжевих, жовтих, зелених з різними відтінками кольорів.

Вставки бувають різної ширини і висоти. Це залежить від узору, підібраного до сорочок відповідного призначення: "пролюдної" чи "буденної". "Пролюдні" сорочки призначені на вихід з хати у село, до церкви, в гості, на весілля. Кожна гуцулка прагнула мати найкраще вишиту сорочку, показати людям, як вона вміє поєднувати яскраві барви.

Гуцульські вуставкові вишивки - своєрідні мистецькі твори, які відзначаються вишуканою гармонійністю, узгодженістю матеріалів, технік виконання, орнаменту, композицій і кольорової гами. Вони - найголовніші в усій вишивці сорочок.

Широкі рукави внизу дрібно збирають у манжети, так названі "брацарі". їх вишивають горизонтально розміщеними орнаментальними мотивами і кольорами ниток такими, які є на вставках і рукавах. Вишивки на "брацарах" обрамлені, як і на вставках "снурками". Різношарова по вертикалі і горизонталі вишивка рукавів складає узгоджену образну композиційну цілісність.

Вишивки нагрудних частин гуцульських сорочок - "пазух" - на відміну від румунських, менш складні. Вони обов'язково мають узори зі вставок по краях пазушного розрізу. Якщо на румунських сорочках вишивають по дві-три орнаментальні смуги, розміщені в нагрудній частині сорочки і на спині, то в гуцульських сорочках на спині не вишивають нічого.

Окремо відрізняє дослідник культури Гуцульщини і роботи з бісеру, які також використовувалися для оздоблення як сорочок так і кожушків – гунь, прадавніх дублянок, виготовлених з овечих шкір.

Колір, орнамент, композиційна будова - все мало логічне обґрунтування, сталі традиційні закони, які неохоче піддавалися змінам. Гуцули ревно зберігали старосвітське. Це сприяло тому, що досі маємо надзвичайно цінні пам'ятки народного орнаментального мистецтва.

Джерело: zaknews.in.ua


Відгуки

Форма зворотнього зв’язку

Вкажіть Ваше ім’я та електрону адресу для зворотного зв’язку.
Ми відповімо на Ваш запит протягом доби!