Вже понад півстоліття у хаті народного лікаря і різьбяра Василя Якіб’юка, де мешкав Франко, популярний музей імені Франка. Донині збереглося ліжко, на якому спав письменник, є лавка, годинник, столик того часу і топірець-бартка, подарований господарем Франкові. Письменник багато писав у Криворівні, мав свій улюблений камінь, на якому можна посидіти й нині.
Музей Франка щодня відвідують десятки туристів, а ще увагу привертає відновлена хата-ґражда, де режисер Сергій Параджанов знімав свій знаменитий фільм «Тіні забутих предків» і навіть закохався і просив руки місцевої гуцулки, але її батько заборонив доньці шлюб із відомим митцем. Є у Криворівні збудований музей першого українського президента Михайла Грушевського. У 1902 році він вперше, за порадою Франка, сюди приїхав на відпочинок. Але за кілька років заможний Грушевський купив собі віллу і земельну ділянку біля Чорного Черемоша. Будинок облаштували у гуцульському стилі. Протягом усього літа на віллу до грушевських приїжджали українські митці, науковці, політики, діячі. Згодом Грушевський придбав іншу земельну ділянку і будинок, але ця садиба згоріла у роки Першої світової війни.
У Криворівні у 1719 році збудували церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Від того часу, вже три століття, храм ніколи не зачинявся, навіть у радянський період: гуцули не дозволили. Саме місцевий парох УГКЦ Олекса Волянський (1862-1941), сучасник Івана Франка, відкрив для української інтелігенції Криворівню. Священик писав до них про красу гірської природи, про село, «що розложилося в долині Черемошу, а довкруг оточене верхами гір, немов вінком».
Священик приймав у Криворівні у 1900 році митрополита Андрея Шептицького. Мешкав тоді ще єпископ Андрей Шептицький у «сонячній хаті», що збереглася донині на пагорбі, вище храму. Тоді ж митрополит написав свою працю «До моїх любих гуцулів» і був першим з єпископів , хто використав народний гуцульський діалект у спілкуванні з вірними. «Памнітайте в’одно: то, то, шо Вам дєдя тай неня лишили, то маєте своїм по смерті лишити. Тай тиму за життя мусите цего маєтку боронити тай нічко з него ни змарнувати», – писав Митрополит.
Наприкінці ХІХ-початку ХХ століть Криворівня була духовно-культурним осідком. Ця гарна місцевість з багатою природою, цілющими водами і повітрям виховала самобутніх особистостей, сильних духом. Серед них була незвичайна жінка Параска Плитка-Горицвіт, яка залишила 150 своїх рукописних і віддрукованих на машинці книжок, намалювала сотні ікон. Але вже майже десять років у хаті Плитки-Горицвіт ніяк не вдається створити музей людини з самобутнім талантом. А це була б ще одна культурна окраса села.
Сучасні львів’яни люблять відпочивати у Криворівні, але не проводять тут усе літо, як галичани сто літ тому. У селі збудовані два готелі, є багато приватних садиб, де гуцули приймають людей. В одній з них відпочивала львів’янка Данута Оленцевич з онуком.
«Мені дуже подобається природа, самобутні люди, прості, гарні у спілкуванні. Свіже повітря і цілюща вода в джерелах, домашня їжа: бринза, сметана, гуслєнка, молоко, кулеша. Можна ходити горами, побути біля річки», – ділиться враженнями львів’янка.
