ГУЦУЛИ: ПЕРШІ ПИСЕМНІ ЗГАДКИ
Про назву гуцули в історичному минулому певне уявлення дають лише особові назви типу: Гуцул, Гуцуляк, назви сіл Гуцули (Кам'янець-Подільська обл.), Гуцулівка (Вінницька обл.). Є відомості, що Гуцул як прізвище чи прізвисько або ім'я згадується у підтверджувальній грамоті молдавського воєводи Штефана за 14 ст. від 1586 р., у якій серед свідків значиться: "Hutul vataman de Isceni". Дослідниками точно не встановлео: чи "Hutul" - це гуцул як представник народу гуцулів, чи, може, особова назва, утворена від особового імені "Гуц"? Походження особової власної назви "Гуц" залишилось так і не з'язсованим, оскільки її не можна пов'язати ні з відповідними слов'янськими, ні румунськими апелятивами, бо наявні в цих мовах корені слів за семантикою з цим антропонімом не асоціюються.
Наступна писемна згадка, котра дійшла до наших днів згадується в Язловецьких актах 1754 року згадується, що якась жінка "гуцулка" підпалювала панські будинки і фільварки, за що була страчена. Ця історична звістка настільки цікава, що ми дозволимо собі дещо більше про це розповісти читачеві. Понад 200 років тому, а точніше в листопаді 1754 року, в Язлівці (тепер село Яблунівка, Бучацького району Тернопільської області) кат, привселюдно відтяв голову жінці родом із Гуцульщини. За що ж так її жорстоко покарали? Опис цієї дикої страти зафіксовано в Язловецьких міських актах. В документі, який зберігається у відділі рукописів бібліотеки імені В.Стефаника АН України, записано: "1754. Гуцулка-бешкетниця підпалювала панські доми і двори, була неспокійна, за що уряд навіть засудив її на стяття мечем. Вона сказала, що вагітна. Через це рада комісарів видала такий декрет: "Тому, що всі баби-повитухи, яких вислано на ревізію, визнали що та зла Ганка не є в тяжі і тільки для зволікання удавала, а через те, що не тільки раз, а декілька разів палила, заслуговує смерті. Отже, Язловецький уряд приступив до обговорення і затвердження справедливого декрету і згідно вироку має провести екзекуцію. Дано в Латичині 29 листопада 1754 року. Власноручно підписано. Разом заплачено 102 злотих Бучацькому міському урядові, за дозвіл на майстра і т.д. За зняття голови заплачено 3 дукати і битий таляр. Магістрові Мартину Крижанівському, якого спроваджено з Бучача, який викладав приречену під меч, — 2 злотих. За оливу для змазання меча — 2 гроші. Дано 2 кварти горілки кату перед роботою і кварту після роботи. За труну оплачено 2 злотих 8 грошів".
З цього цікавого і моторошного своїми деталями документа, доктор історичних наук, професор Грабовецький, робить такий висновок: "Архівна знахідка чи не вперше вживає назву "гуцул" на позначення окремої історико-етнографічної групи українського народу, що населяла східні Карпати. Символічно, що ця перша згадка пов’язана з жіночим ім’ям народної месниці.
" Та нам пощастило знайти згадку про гуцулів у документі на 30 років давнішому від процитованого професором Грабовецьким. Ось фрагмент з нього: "27 серпня 1724 року, Кам’янецький старостинський суд засудив до страти злодія Василя Гуцула, запідозривши його у чародійстві: "…має мати чари при собі, бо на тортурах був терплячий без жодних янчань, так при розтягуванні його, як і при паленні свічками, з цієї рації суд нинішній, видячи завзятість і терплячість незвичайну в тілі людськім, вважає його винним…"
Цей документ було опубліковано у першому томі, частині п'ятій “Архива Юго-Западной России” (Київ, 1869 р.), де зібрано документи про міста Правобережної України. Мольфара — Василя Гуцула, стратили у Кам’янці-Подільському 27 серпня 1724 року, тобто за 30 років до часу страти Гуцулки Ганки, яка цілком могла бути його донькою.
У польській етнографічній літературі минулого століття деякі автори виводили походження назву "гуцули" від слова кочувати шляхом штучно вигаданого перетворення: кочувати> кочули> гочули> гуцули (К. Мілевський), або шляхом: кочувати> жочули> коцули> гоцули> гуцули (Л. Го-лембйовський, Ю. Коженьовський). Іван Вагилевич, а вслід за ним Ф. Гельвальд, Ю. Федькович та О. Морген-Бессер пов’язували походження гуцулів з тюркським племенем узів, невмотивовано допускаючи, що і назва гуцули виникла від назви узи шляхом штучного перетворення: узи>уци> уцули>гуцули. Ще більш лінгвістично (і історично) безпідставною була спроба польського дослідника С. Витвицького вивести етимологію назви гуцули від імені згаданого в хроніці С. Бандтке моравського князя Гецило (864 р.), або від штучно створеного цим автором слова горул — мешканець гір.
Цікавий вивід назви й взагалі походження гуцулів дав О. Ю. Федькович у передмові до своєї драми "Довбуш". У час мандрівки народів — думає Федькович — з Азії надійшло плем'я уци, яке під натиском половців (куман) сховалося в Карпатах. Монголи їх називали уцами, а звідси відтак прийшла назва "гуцули".
Гр. Купчанко в своїй праці "Наша Родина" виводить назву "гуцул" від слова "гузь", "гуць", "ґуз" або ґузь, "узь" — цебто "вузол", висновуючи свій вивід від тих прикмет, що гуцули люблять прикрашати своє убрання доморобними ґудзами-ґудзиками та різними вузлами, дармовисами тощо.
Проф. В. Шухевич гадає, що назва "гуцул" свіжого походження, цебто після 1772 р. Він покладається на обставину, що цієї назви не знає Балтазар Гакет, який з доручення австрійського уряду робив у 1793 р. дослідження в Карпатах і населення Гуцульщини він не називає гуцулами, а "гірськими русинами". Звідси Шухевич робить висновок, що назви "гуцул" тоді, правдоподібно, ще не було. Але С. Лукасік твердив, що "знайшов слово гуцул" у румунському тексті 1586 р., а С. Грабець уважає, що безсумнівним є вживання цієї назви в актах 18 ст.
О. Г. Соломченко вважає гуцульське мистецтво генетично зв'язане з мистецтвом Київської Русі, а цим він нав'язує до гіпотези про те, що гуцули - це прямі нащадки стародавніх мешканців Київщини, які, рятуючись перед ордами Батия, втекли й оселились в Карпатах. Подібну гіпотезу висловлював також російський етнограф Д. К. Зеленій, який уважав, що гуцули — це предки українського племені, яке вийшло з Київщини і поселилося в Карпатах. І є фактом, що всі гуцули мають свідомість приналежности до великого народу Русі, а то й називають себе русинами або руснаками.
Український дослідник і антрополог Хведір Вовк уважав, що гуцули примандрували з Кавказу, бо деякі кавказькі племена мають подібні антропологічні властивості й прикмети матеріяльної культури.
Український лінгвіст В.Чапленко у своїй статті Походження назви гуцул, що була опублікована в 1-му томі Історії Гуцульщини (Чикаго, 1975), претензійно заявляв, що справжня етимологію назви гуцул схожа на осетинські слова гуцул та гилець та далі, посилаючись на свою адигейську теорію, переконує, що назва споріднена із словом гудзик, куций тощо. Зрештою В.Чапленко робить висновок, що ці назви дуже давнього походження.
Але якби там не було із походженням гуцулів та їх назвою — безспірною залишається глибока давність гуцульських поселень у Карпатах взагалі, а на Буковинській Гуцульщині, зокрема. Що населення Верховини існує незмінно, ціле тисячоліття, на це вказують археологічні тут знахідки. Побут і звичаї вказують на те, що їх гірський спосіб життя має велику давність. "Цілими століттями жили тут гуцули. Ніяких впливів із-зовні до себе не допускали. Жили патріярхальним життям. Свою власну культуру дбайливо берегли й передавали поколінням. Вони принесли в гори щось такого, що дивувало найбільших учених, і то чужих, а не казати вже про своїх! Ця їхня культура перетривала цілі віки!".
Як жінки, так і чоловіки, гуцули уміли вправно поводитися з конем, що робить їх схожими на таких кочівників, відомих українській землі, як саки, алани, скіфи
Насправді, історичні відомості про Гуцульщину взагалі дуже скупі, зокрема через її ізольованість від громадських центрів із-зовні. Більше відомостей маємо аж із останніх двох сторіч. Через цю ізольованість, власне, гуцули найбільше законсервували свою антропологічну і побутово-фолкльорну однорідність, затримали прадавній спосіб буття. Але сам факт відрубного й удосконаленого гуцульського мистецтва так у матеріяльній, як і в духовій культурі, — вказує на його багатовіковий історичний процес аж до його сучасної завершеної, подивугідної досконалости. Також безспірним треба вважати слов'яно-українське походження гуцулів. На це вказує спільна мова й споріднена культура гуцулів. Живучи у відокремленні й не будучи слов'янським плем'ям, вони не могли б легко і в короткому часі перейти з чужого культурного кола й асимілювати собі українську мову й культуру та розвинути її риси до такої досконалости. Хоч гуцули перебували від 15 ст. поділені державними кордонами трьох чужих держав, проте вони зберегли впродовж сторіч єдиний говір, ті самі звичаї, одяг і спосіб зайняття.
Джерело: ©СПАДЩИНА ПРЕДКІВ