Проблема подвійного громадянства: Українські реалії

Громадянство для людини має принципове значення, оскільки визначає її політичний і соціальний статуси, матеріальне й духовне благополуччя. Особа, яка має статус громадянина, визнається суб’єктом належних прав, свобод та обов’язків, які у своїй сукупності визначають її соціальне становище у виробництві та розподілі суспільних благ, в управлінні державними і суспільними справами, у системі суспільних відносин загалом. 

    Завдяки громадянству для людини розширюється можливість користуватися державними гарантіями своїх прав і законних інтересів як всередині країни, так і поза її межами [1, с. 65]. Закон визначає громадянство як певний правовий зв’язок між особою і державою без зазначення її етнічного походження. Громадянство – це відносини, з огляду на які між сторонами виникають взаємні права та обов’язки, а також відповідальність у разі невиконання останніх.

    Кожній особі надається право мати статус громадянина, підстави і способи набуття якого залежать від законодавчих норм конкретної держави. Множинне (подвійне) громадянство (біпатризм, поліпатрізм) – це правове становище фізичної особи, яка одночасно перебуває у громадянстві двох чи більше країн. Безгромадянство (апатризм) – це таке становище особи, коли вона не перебуває в громадянстві якої-небудь держави. 

    Фахівці вважають, що на сьогодні отримання подвійного громадянства становить пряму небезпеку для України і загрожує національній безпеці нашої країни. В умовах зовнішньої загрози на сході України проблема подвійного громадянства є дуже актуальною. Хоча згідно Конституції України подвійне громадянство заборонене, українці де-факто дедалі частіше отримують таке громадянство з Румунією, Угорщиною, Росією та рядом інших країн. Стан розробки проблеми подвійного громадянства не може вважатись достатнім. Передусім варто зазначити, що в Україні не визначено процедуру декларування набутого громадянства іншої країни. Законом не встановлено, як саме громадяни України мають декларувати друге громадянство. Адже в Україні немає форм фіксації подвійного громадянства. Довести його наявність практично неможливо. У багато країн (Ізраїль, Румунія, Угорщина тощо) не видають довідок про подвійне громадянство. Доведення факту наявності подвійного громадянства є важким, оскільки між Україною та іноземними держави відсутня налагоджена співпраця щодо обміну інформацією про осіб, які прийняли громадянство інших країн.

    Законодавство України в питаннях громадянства виходить з невизнання одночасної належності громадянина України до громадянства іншої держави. Стаття 4 Конституції України говорить, що «в Україні існує єдине громадянство». Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства. Якщо громадянин України набув громадянство інших держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Однак дані урядових джерел Румунії та Угорщини вказують на те, що з кожним роком збільшується кількість українців, які отримують паспорти вказаних держав. 

    Румунськомовна та угорськомовна спільноти на Закарпатті та Буковині складають сотні тисяч громадян. Можна припустити, що переважна більшість із них має – крім українського – ще й паспорти згаданих держав. Освітні програми для вказаних категорій населення якісно реалізуються на Закарпатті. У 2008 році в Ужгородському національному університеті був відкритий гуманітарно-природничий факультет з угорською мовою навчання. Тим часом на Закарпатті – на рівні з англійською мовою – активно вивчають румунську чи угорську як на приватних курсах, так і у школах.

    У світі є держави, які допускають можливість подвійного громадянства. Це, зокрема, Австралія, Бельгія, Бразилія, Канада, Кіпр, Домініканська Республіка, Фінляндія, Греція, Ісландія, Іран, Ірак, Ірландія, Ізраїль, Італія, Йорданія, Латвія, Литва, Мексика, Чорногорія, Нова Зеландія, Сербія, Швеція, Сирія, Велика Британія, Сполучені Штати Америки. У розглянутому контексті цікавим є американський досвід набуття подвійного громадянства. У законодавстві США немає поняття «подвійне громадянство». Однак американська влада не переслідує тих, хто прийняв присягу, зберігши при цьому за собою колишнє громадянство, хоча в американському паспорті прямо вказано, що «власник його не визнає більше жодного громадянства».

    Щодо країн Європейського Союзу, то в них немає чіткого підходу до питання про подвійне громадянство. Одні європейські країни відкидають його, натомість інші дозволяють. Ірландія визнає подвійне громадянство, а Австрія відкидає. У Німеччині необхідно виконати особливі умови. У Голландії та Італії органи влади на подвійне громадянство заплющують очі – закон не дозволяє, але й не забороняє. А в Туреччині в Греції подвійне громадянство законом дозволено, тоді як у Норвегії та Швеції – ні. В Іспанії дозволено мати «додаткове» громадянство лише деяких країн. Литва, приміром, дозволила своїм громадянам, які мають особливі заслуги перед країною – а мається на увазі діяльність, що сприяла зміцненню державності Литви та підвищенню її авторитету у світі – зберегти паспорт Литовської Республіки у разі прийняття громадянства іншої держави. Швейцарія поводить себе щодо цього питання так: швейцарський громадянин може придбати паспорт іншої країни, але при цьому він раз і назавжди втрачає свій. Будь-яка людина, котра отримала швейцарський документ, повинна за законом відмовитися від усіх своїх колишніх паспортів. Донедавна європейськими лідерами з отримання другого громадянства були британці, але тепер у цьому їх випередили французи, бельгійці, громадяни скандинавських країн та Іспанії.

    Поняття «подвійне громадянство» в Росії є окремим випадком множинного громадянства. У головному законі країни також зазначено, що, незважаючи на наявність громадянства іноземної держави, громадянин РФ не позбавляється своїх прав і свобод та не звільняється від обов’язків, що випливають з російського громадянства. 

    Існують як негативні, так і позитивні наслідки біпатризму. Позитивними наслідками є: додаткові гарантії реалізації та захисту прав і свобод особи; вигоди щодо права на проживання у двох і більше державах; право на повернення і збереження громадянства в змішаному шлюбі; держава, що приймає, легше інтегрує резидента з множинним громадянством, ніж іноземного громадянина, а держава походження зберігає зв’язок зі своїм громадянином; наявність значної кількості осіб із множинним громадянством може сприяти інтенсифікації зв’язків між державами.

    Негативні наслідки подвійного громадянства: множинне громадянство здатне створити для індивіда додаткові обов’язки, виконати які або доволі складно, або ж занадто обтяжливо; неминучі колізії в правовому статусі особи з множинним громадянством через суперечності в законодавстві двох або більше держав вирішуються зазвичай не на користь цієї особи; третя держава може бути змушена вирішувати, якому громадянству особи з множинним громадянством надати перевагу; державою особа з множинним громадянством завжди буде сприйматися як недостатньо лояльна; особа може повноцінно користуватися правами й виконувати обов’язки лише перед однією державою, права і обов’язки перед іншою державою фактично є декларативними.

Відгуки

Форма зворотнього зв’язку

Вкажіть Ваше ім’я та електрону адресу для зворотного зв’язку.
Ми відповімо на Ваш запит протягом доби!